Франко Барезі: шлях від особистих трагедій до легенди «Мілана»

Легендарний захисник Франко Барезі, чиє ім'я нерозривно пов'язане з «Міланом», пройшов довгий і успішний шлях у футболі, долаючи численні виклики з юних років. Вихований у дитячо-юнацькій команді Unione Sportiva Oratorio di Travagliato, він втратив обох батьків у віці 14 років, але знайшов розраду у футболі, як і його старший брат Джузеппе.

У 1974 році, після того як його відхилив «Інтер» (команда, за яку він вболівав), Барезі приєднався до молодіжного сектору «Мілана» завдяки рекомендації керівника Гвідо Сеттембріно. Переломним моментом став 1978 рік, коли Нільс Лідхольм надав йому дебют у Серії А. Вже наступного сезону він став одним із ключових гравців команди, яка здобула Скудетто, і швидко завоював довіру клубу. Його талант визнав навіть такий ветеран, як Джанні Рівера, з яким, як пізніше зізнався Барезі, він так і не наважився поговорити.

У віці всього 22 років він отримав капітанську пов'язку «россонері», ставши справжнім лідером команди. Наступні роки принесли як великі успіхи, так і важкі моменти. Барезі пережив два вильоти «Мілана» з вищого дивізіону — спочатку після скандалу «Тоттонеро», а потім у 1982 році. Він також подолав серйозну хворобу, яка змусила його припинити грати на кілька місяців. Незважаючи на інтерес багатьох клубів, Барезі завжди залишався вірним своєму «Мілану», де він і творив історію.

Прихід Сільвіо Берлусконі у 1986 році ознаменував початок відродження клубу, яке завершилося у 1987 році призначенням Арріго Саккі. Разом з Руудом Гуллітом, Марко ван Бастеном, а пізніше Франком Райкардом, капітан привів «россонері» до Скудетто 1988 року та Кубків європейських чемпіонів у 1989 і 1990 роках, започаткувавши одну з найуспішніших епох в історії клубу.

Його протистояння з Дієго Армандо Марадоною стали легендарними в ті роки, причому Марадона навіть віддав належне Барезі, одягнувши його футболку після історичного матчу «Наполі» — «Мілан».

З приходом Фабіо Капелло на посаду тренера розпочалася ще одна ера успіху. «Мілан» виграв ще чотири чемпіонські титули та Лігу чемпіонів у 1994 році. За збірну Італії, після початкового прощання у 1992 році, він повернувся на прохання Саккі і зіграв на Чемпіонаті світу 1994 року, який завершився поразкою від Бразилії у фіналі в Пасадені в серії пенальті. Він став першим італійцем, який не реалізував пенальті, всього через 25 днів після розриву меніска, але все одно продемонстрував видатну гру.

Присвятивши останні роки своєї кар'єри «Мілану», він також відсвяткував чемпіонський титул 1996 року. Сезон 1996/97 став його останнім як гравця, і в червні 1997 року Барезі оголосив про завершення кар'єри, закінчивши шлях, повністю присвячений кольорам «россонері», і ставши однією з найбільших ікон в історії італійського футболу.