Трагічна подія з гравцем «Тенеріфе» знову порушила важливе питання про безпеку у футболі та довгострокові наслідки для здоров'я спортсменів.
Нещодавня трагедія з гравцем Хесусом де Мігелем знову викликала дискусії про безпеку у футболі та довгострокові наслідки для здоров'я спортсменів. Ця подія підкреслює зростаюче занепокоєння серед батьків та фахівців щодо пріоритетів у дитячих футбольних школах та недостатньої профілактики ударів, зіткнень та поштовхів.
Як зазначила одна з матерів, яка є журналісткою та вболівальницею, вона просить свого сина уникати ударів головою по м'ячу та жорстких контактів, побоюючись можливих наслідків. Її слова відображають думки багатьох сімей, які бачать у футболі не лише задоволення, а й потенційні загрози.
У футбольних академіях воротарям часто радять захищатися, виставляючи коліно вперед, аби уникнути травм. Це правило, хоч і є превентивним, часто балансує на межі дозволеного. Загальноприйнятим закликом у молодіжних командах є фраза «треба мати яйця», що трактується як безстрашність у боротьбі за м'яч. Гравців, які намагаються уникати жорстких зіткнень, часто називають «слабкими» і навіть відсторонюють від команди, тоді як цитати на кшталт висловлювання Франко Барезі про Карлеса Пуйоля («Він підставляє обличчя туди, куди будь-хто боявся б поставити ногу») прикрашають роздягальні. Жорсткість, яка іноді переходить в агресію, часто цінується вище.

Однак страх травм присутній навіть серед зірок. Кіліан Мбаппе, один з найсильніших гравців світу, неодноразово зізнавався, що уникає жорстких сутичок. Це пов'язано з його серйозними травмами: переломом носа на останньому Чемпіонаті Європи та двома струсами мозку у Лізі 1. У 17 років він залишив поле на ношах у матчі «Монако» проти «Генгама», а через два роки подібний інцидент стався у складі ПСЖ проти «Ліона». Невипадково лише 14 з 465 його голів за кар'єру були забиті головою, тоді як у Кріштіану Роналду цей показник становить 157 з 985 голів.
Трагічні події, такі як ті, що сталися на Тенерифе, нагадують про непередбачуваність футболу. Окрім відомих жорстких підкатів, трапляються й непоправні драми через зупинку серця, випадкові удари та навіть удари м'ячем. Експерти, такі як Мунітіс, вказують на «жорстоке поводження» еліти зі своїм тілом та наслідки високих навантажень і численних зіткнень, які з часом даються взнаки. Проте захисні заходи, замість того, щоб посилюватися, з кожним сезоном зменшуються. Наприклад, захисні щитки стають все меншими, а пропозиції щодо змін правил чи використання бронежилетів не сприймаються серйозно.
Ця ситуація контрастує з іншими видами спорту, де використовуються шоломи, капи та інші захисні засоби. У Англії, наприклад, заборонені удари головою для гравців віком до 12 років, враховуючи дослідження, які пов'язують футбол з підвищеним ризиком розвитку хвороби Альцгеймера та Паркінсона. В Іспанії ж захисна стрічка на голові екс-гравця «Севільї», а нині «Хетафе» Неманьї Гуделя, не стала трендом. Крім того, схвалюється те, що 14-річні гравці, як Дієго Мояно з «Леванте», тренуються з дорослими атлетами, незважаючи на те, що їхні тіла ще формуються. Можливо, вікові категорії були винайдені саме для того, щоб зменшити кількість трагедій.
Як сказав один досвідчений тренер з «Альбасете», є два типи гравців: ті, хто йде на м'яч, вибитий воротарем, готовий зіткнутися з будь-ким, і ті, хто відходить убік, щоб уникнути сутички, шукаючи відскок. Після останніх подій спортивні психологи, які зараз вислуховують усі сумніви, матимуть багато роботи, щоб допомогти футболістам подолати страх і не ризикувати (ще більше) своїм життям.